Перемовини у розрізі держбюджету наступного року Технологічним Силам України (ТСУ) підтвердив лише кожен четвертий опитаний виробник.
Ми опитали 31 компанію приватного сектору оборонно-промислового комплексу (ОПК). І виявили — лише одиниці серед них мають укладені контракти на наступний рік.
Фронт не йде на канікули. Аби протистояти ворогу, повертати території та здобувати перевагу на полі бою, потрібне прогнозоване і безперебійне постачання військової техніки. Водночас приватні виробники зброї на кінець третього року великої війни все ще стикаються з простоєм виробництв по півроку, тоді як їхні спроможності виробляти зброю втричі вищі за наявні в держави ресурси її купувати.
З чим повʼязаний простій приватних виробництв озброєння? Який рівень завантаженості потужностей держзамовленнями виробники прогнозують у 2025 році? Які наслідки це має для військових, виробників та держави? Та які зміни необхідні галузі?
Як відбувається процес контрактування
Сьогодні процес укладання держконтрактів з приватними виробниками озброєння здебільшого непрогнозований. Загалом є 19 державних замовників, яких уряд Постановою КМУ 363 уповноважив укладати контракти на закупівлю озброєння. Це можуть бути як однорічні контракти, так і перехідні — не обмежені одним бюджетним роком. Проте усталеної практики укладення перехідних контрактів немає.
На початку року замовники відповідно до Державного бюджету та сформованої Генштабом потреби в озброєнні звертаються до виробників. Перемовний процес між приватною компанією та держзамовником триває кілька місяців. Відповідно лише наприкінці лютого або на початку березня укладається переважна більшість контрактів на виконання державного оборонного замовлення.
Майже всі українські виробники озброєння та військової техніки (ОВТ) замовляють комплектуючі, наприклад, чіпи, з-за кордону. Очікування займає ще один-два місяці. Замовити їх наперед виробник, як правило, може лише з суми передплати за держконтрактом, що перераховується на казначейські рахунки. Кожну транзакцію на такий рахунок погоджує казначейство. Це означає, що на отримання коштів потрібно чимало часу. З цієї ж причини під кожен контракт комплектуючі повинні замовлятися окремо, що не дозволяє знизити собівартість продукту через відсутність великих партій.
Процес укладення контракту з держзамовником та очікування комплектуючих тривають в середньому чотири-пʼять місяців. Відтак виробництво озброєння розпочинається переважно наприкінці травня — на початку червня. До того — простій.
Переважна більшість держконтрактів обмежуються одним бюджетним роком. Відповідно у приватного зброяра залишається шість місяців, аби виконати умови контракту. Такий підхід може працювати для відносно нескладних систем та виробів, виробництво яких триває 1−4 місяці. А от цикл виробництва складних зразків ОВТ, таких як певні високотехнологічні БПЛА, дрони-розвідники, може тривати 6−9 місяців. Це суттєво ускладнює планування, виробництво таких систем виробниками та їхнього постачання Силам оборони.
В другому півріччі можливий також перерозподіл бюджету через додаткові надходження чи невикористані кошти. Розпорядники бюджетних коштів починають витрачати їх здебільшого наприкінці року, що обумовлено особливостями бюджетного процесу та законодавства.
Це породжує новий аспект проблеми, коли державний замовник може додатково законтрактувати в кращому випадку постачання техніки з коротким циклом виробництва. Якщо ж держзамовник не встигає законтрактувати українські компанії на високотехнологічні зразки ОВТ, він змушений купувати їх в іноземних виробників, що вже мають на складах готову продукцію.
Наслідки проблеми для зброярів, армії та держави
Якими є наслідки непередбачуваності держзамовлення та простою виробничих потужностей зброярів для усіх гравців?
Приватні виробники. Сьогодні жодна з опитаних приватних компаній ОПК не вірить, що держава спроможна завантажити їхні виробничі потужності на 100%. Серед опитаних ТСУ компаній більш ніж половина прогнозує завантаженість за держконтрактами у 2025 році менш як на 30%. І тільки 13% розраховують, що працюватимуть на 80% спроможностей. Це негативно впливає на діяльність виробників, позбавляє їх ринкових умов роботи. А ще — сприяє подальшій релокації компаній за кордон.
Військові. Відсутність прогнозованого контрактування ставить під загрозу забезпечення армії. Військові підтверджують ТСУ неритмічність постачання військової техніки на фронт. Наприклад, якщо Збройним Силам потрібне постачання дронів до червня 2025 року, то зброярі мають бути законтрактовані на їхнє виробництво ще в грудні 2024-го.
Держава. Відсутність умов для прогнозованого контрактування та завантаження потужностей локальних виробників змушує державу імпортувати вже готове озброєння. Така військова техніка закуповується суттєво дорожче, ніж українська, та меншою кількістю.
Галузі потрібна передбачуваність
Проблему простою виробничих потужностей сектору ОПК важливо вирішувати підвищенням прогнозованості закупівель ОВТ. Це дозволить використовувати всі спроможності зброярів, забезпечивши стабільність замовлень та чітке планування роботи підприємств. Індустрії вже давно потрібна стала практика укладення перехідних та багаторічних контрактів, які охоплюють кілька бюджетних періодів, і наразі не є поширеними.
За результатами опитування ТСУ, на початок грудня 2024 року лише 19% виробників мають підписані перехідні державні контракти на виготовлення й постачання військової техніки. Більшість компаній з перехідними контрактами — це виробники озброєння та військової техніки, виробництво яких триває від 1 до 5 місяців. Водночас зброярі, які виготовляють складну технологічну продукцію, з циклом виробництва від півроку, складають незначну частину.
Визначені плани закупівель ОВТ дадуть виробникам можливість прогнозувати свою діяльність та оптимізувати виробництво. Їм важливо розуміти, що держава готова працювати з локальним виробником на перспективу. І можливість трирічного планування, навіть за умови відсутності фінансування наперед, буде позитивним меседжем для компаній та передумовою ритмічності контрактування.
Перехід з казначейських на банківські рахунки також пришвидшить авансування, дозволить замовляти комплектуючі наперед, скоротивши виробництво на 1−3 місяці, та здійснювати розрахунки за контрактом.
Ще одним інструментом, який допоможе розвʼязати проблему простою потужностей, є відкриття контрольованого експорту ОВТ. Розрив між спроможностями виробників та фактично укладеними контрактами суттєвий. Експорт натомість сприятиме завантаженню потужностей новими замовленнями, буде джерелом валютних надходжень до бюджету та здешевить одиницю зброї завдяки масовості виробництва.
