ОгидаМедіа

Відкриваємо світ українських новин

“Зеленському не можна залишатись один на один з Путіним. Це – пастка”,


Дипломат, екс-посол України в США Валерій Чалий в інтерв’ю УНІАН розповів, яку роль у Вашингтоні зіграла присутність європейців, чому Зеленському не можна погоджуватись на тет-а-тет з Путіним і про які складні питання треба вже говорити з українцями.

Переглянути відео-версію інтервʼю можна за посиланням

Пане Валерію, ви чи не найпершим висловили думку, що на зустрічі президентів США та України мають бути присутні європейські лідери. Врешті так і сталося. Тож, на вашу думку, наскільки вся ця ситуація була правильно розіграна?

Не впевнений, що саме я першим про це сказав. Але точно можу зафіксувати першість у світі стосовно важливості залучити до зустрічі президента Фінляндії Олександра Стубба. Він єдиний з присутніх європейців має розуміння не лише мови американців, а й їх комунікації, адже навчався в США, любить гольф і найближче сприймається Дональдом Трампом.

Крім того, коли я говорив про важливість присутності європейців, я мав на увазі присутність не тільки на цьому етапі, але й на наступних. Дійсно важливо, щоб за столом переговорів з агресором (якщо вже потрібні такі переговори) з нами були європейські країни. Це можуть бути і країни НАТО, і ЄС, які гарантують безпеку Україні.

З досвіду таких переговорів, скажу, що з росіянами дуже небезпечно залишатись наодинці. Вони – представники радянської школи дипломатії, і їх треба кожен раз ловити за руку по деталях, щоб вони далі не використали щось проти нас, щоб не збрехали, щоб далі не робили щось з позиції сили.

Ще один момент – таке підсилення було логічне через побоювання, щоб у Вашингтоні, в Овальному кабінеті не повторились події 28 лютого поточного року. Адже це був би поганий розвиток подій. І добре, що цього не сталося. Хоча я не очікував, що цей “десант” зорганізується так швидко.

Ми отримали від зустрічі те, що хотіли? Чи, скажімо, не отримали гіршого варіанту, ніж міг би бути?

Це ще не кінець історії. Конкретно на цю зустріч дуже сильно вплинула участь європейців. І важливо, що вже після двосторонньої зустрічі президента Сполучених Штатів та президента України, європейські лідери разом виробляли свою позицію.

Власне, через це ми маємо суттєву корекцію того, що було нав’язано Путіним на Алясці Дональду Трампу. Росіяни очікували, що буде просто трансляція усіх їх вимог і далі їх прийняття…

Вимог зокрема про території?

Це – окреме питання, але з боку Росії загалом багато забаганок.

Зараз вже обговорюється ймовірність двосторонньої зустрічі Україна-Росія на рівні лідерів, тристоронньої зустрічі Україна-США-Росія. Чи взагалі в Кремлі у цьому зацікавлені?

Я би зараз не говорив, що цей дипломатичний трек – ці зустрічі – однозначно приведе до миру. Багато факторів, багато чинників свідчать про те, що реальної готовності росіян до переговорів, немає.

Ба більше, перед тим, як сідати з ними за стіл перемовин, треба знизити їх позицію. Тобто, треба на них тиснути. Мова якщо не про ембарго, то про санкції, про посилення постачання озброєнь Україні… На жаль, зараз ці теми відходять на другий план. А для Росії це вигідно. Імітація переговорного процесу, або не імітація, а його затягування, і далі підсилення ударів – це те, що вони зазвичай роблять.

Саме такий “сценарій” ми вже бачили навесні, коли вони запропонували зустрічатись в Туреччині, а по Україні посилились удари.

В Туреччині якраз була імітація. Адже тоді росіяни готували зустріч, яку ми побачили тільки зараз – зустріч Путіна з президентом США Дональдом Трампом. Саме її вони хотіли провести.

Тепер це вже не імітація. Росіяни намагались піти іншим шляхом. Мовляв, раз ви не приймаєте наш запит капітуляції, давайте, приймайте всі наші вимоги. Тобто, у них була виграшна позиція – win-win: якщо Україна не приймає те, що було протрансльовано Дональдом Трампом, значить, це Україна не хоче миру. А якби Україна сказала, що приймає такі умови, то це також для України поразка… Але зараз знову м’яч перекинули на поле росіян. Тобто, звинуватити Україну в тому, що вона щось зриває, не можна. Це – плюс…

Якщо хочете зустрічі на рівні лідерів, буде вам зустріч?

Так але нам – Україні, президенту Зеленському – не можна залишатись один на один з Путіним. Це російський трюк. Адже саме вони розвернули ідею тристоронньої зустрічі Україна-США-Росія в двосторонню зустріч Україна-Росія.

Думаю, що це пастка з їхнього боку: таким чином вони знову будуть перекладати відповідальність на Україну. Тому має бути хіба тристороння зустріч. Можливо навіть розширена за рахунок гарантій безпеки – європейських країн.

Країни, які сиділи вчора за столом у Вашингтоні, мають економіки, які разом у 30 ( разів переважують російську. / скриншот

Зараз багато обговорюється не лише ймовірна зустріч в форматі двох, чи трьох, але й гарантії безпеки для України. Чи варто нам боятись повторення Будапештського меморандуму?

Про гарантії безпеки начебто обіцяють Будапешт-2 не зробити, обговорюють розміщення військ, що це буде не якийсь договір, а він матиме механізм дії… Ведеться серйозна дискусія і вона просувається. Зокрема, тому, що європейці намагаються в цьому питанні розглянути і європейську безпеку (щоб Путін на них не напав). Але, думаю, це дуже наївно. Бо знову намагаються затвердити щось через папірці, а вони не працюють.

Країни, які сиділи вчора за столом у Вашингтоні, мають економіки, які разом у 30 (!) разів переважують російську. По зброї у росіян близько нема таких засобів, як у Америки… Але дивіться, що відбувається. Ми вже обговорюємо “обмін” частин української території. А куди пішли питання компенсації за війну, за всі страждання українців? Куди пішли питання повної деокупації?

Зараз обговорюються три ключові моменти: наступна зустріч, гарантії безпеки і складні питання. От саме в цих “складних питаннях”, на мій погляд, закладена для нас міна уповільненої дії.

Чи можемо ми заради “миру” відмовитись, умовно, від Криму чи Донбасу?

“Складні питання” – це те, що помилково називають “обмін територій”. Помилково, бо не може Україна міняти свої території на свої.

Якщо президент України погоджується це обговорювати, якусь модель він бачить (але нам вона не відома). Але я розумію, що жоден чиновник – ні президент, ні будь-хто, такого не підпише. Бо це – тюрма.

Президент України справедливо говорить, що Конституція такі речі забороняє, тобто, юридично ми цього не визнаємо. Але якщо ми визначаємо ситуацію тимчасово окупованих територій де-факто, і прописуємо щось в міжнародній угоді, то це вже не просто де-факто ситуація. В такому разі ми вже беремо на себе якісь зобов’язання, де-юре. Тобто, ми погоджуємось, що ці території де-факто окуповані, і ми погоджуємось, приміром, їх не атакувати, постачати воду, забезпечувати електрикою з ЗАЕС тощо… І оце все нам потім, як кажуть, одягнуть на голову. І це ще в кращому варіанті. В гіршому – це вже велика відповідальність Верховного головнокомандувача, адже йому треба буде віддавати наказ на відступ на тих територіях, які росіяни навіть не окупували.

У наших партнерів немає розуміння складності цього питання. Вони цікавляться: “Як все це сприйме українське суспільство? Збройні Сили?”. І немає розуміння нашої сторони, на якому етапі починати глибокі комунікації не лише із суспільством, а з його представництвом у парламенті. Зараз на ці теми немає дискусії навіть в профільних комітетах Верховної Ради… Ми бачимо, що хоче Росія. А нашої [публічної] позиції – немає.

Треба починати говорити про складні питання. Щоб не тільки європейці були зацікавлені “а як це у вас буде?”, а щоб українська влада тримала руку на пульсі.

Нашим партнерам я кажу одну річ: якщо росіяни на нас натиснуть на наступних етапах, щоб ми приймали ці важкі рішення, навіть якщо ви все погодите, не факт, що українське суспільство це сприйме. Приклади в історії України вже були.

Президент США Дональд Трамп і президент України Володимир Зеленський у Білому домі 18 серпня 2025 року у Вашингтоні / фото  GettyImages

І українське суспільство не сприйме, і Росія може порушити будь-які домовленості, як це було не раз.

Росія грає свою гру. За задумкою, або ми отримаємо всередині країни оцю “бомбу”, що не зможемо розрулитися, або вони побачать, що іде гарна підготовка і комунікація щодо майбутніх домовленостей, і будуть вже зараз зривати можливі зустрічі.

Будь-які договори з Росією на даному етапі будуть фількіною грамотою, росіяни зможуть зруйнувати домовленості. Я вважаю, факторів для того, щоб РФ готова була до реального миру, зараз немає. Її треба послабити до такого рівня, щоб вона не могла продовжувати війну. Тому, якщо у наступні 2-3 місяці на неї не буде сильного економічного тиску і надання озброєнь Україні, я не повірю, що буде тривалий мир.

Тобто, дипломатичний процес пішов, але для результату треба підключати не лише дипломатію?

У європейців є 300 мільярдів (заморожених російських активів, – УНІАН). Хіба треба Америка, щоб ці кошти розморозити і купити зброю? Зараз є розмова про 100 мільярдів на зброю. Зараз побачимо, як це працюватиме. Якщо ви їх берете, купуєте, і це не колись за кілька років, а одразу піде в Україну, то я повірю, що рух іде.

Добрий дипломатичний процес почався, але для результату ще не визріли умови. Очікую, що вони визріють наприкінці року: якщо буде опрацьована велика переговорна база, і Путін буде змушений іти на переговори.

Маючи хороші результати в Вашингтоні, нам треба просто йти в цьому далі. І одночасно виконувати більш глобальне питання – формування базових принципів, які би могли привести до довготривалого миру.