Президент США Дональд Трамп провів телефонну розмову з російським диктатором Володимиром Путіним. І відразу встиг заявити про те, що переговори між РФ і Україною “почнуться негайно”. А так само про те, що Росія має намір торгувати зі Сполученими Штатами і це, мовляв, дуже вигідно. І що вигода чекає на Україну. Неоднозначні заяви? Аж ніяк.
Для початку, нагадаю логіку дій Трампа, якщо обмежитися “трикутником” інтересів на українському напрямку:
- Забезпечити швидке припинення вогню. Бажано до американсько-китайського саміту, який відбудеться влітку цього року. Тобто, вийти з позицією, де США є драйвером мирного процесу і вони визначають конфігурацію і рамки угод. В іншому разі, доведеться просити допомоги Сі. А це означає, що і MAGA не працює, і Пекін входить зі своїми інтересами в регіон як “миротворець”;
- Змінити підходи політики США на українському напрямку і продемонструвати виборцю політику отримання вигоди для Сполучених Штатів. Це угода про ресурси. Простіше кажучи, Трамп показує виборцю, що вже надана Україні допомога “окупилася” і далі буде приносити дохід.
- Спробувати продемонструвати нові підходи до політики на російському напрямку. Якщо дуже просто: за рахунок розвитку економічних відносин з Москвою спробувати зіграти в стримування Пекіна. І не дозволити Росії пройти “точку неповернення” в процесі посилення технологічної та економічної залежності від Китаю.
Суть проста – економіка РФ дедалі більше стає залежною від КНР. І для США важливо не допустити проходу “точки неповернення” в цьому процесі.
Тепер інтереси Путіна. Мир і торгівля? Ні. Для Путіна важливо підтвердити амбіції Росії на статус глобальної супердержави. Але тут є одна проблема: без явної “картини перемоги” таке неможливо. Оскільки і КНР, і США влаштовує ситуація ослаблення російського впливу у світі. Але не влаштовує варіант розгрому будь-якої зі сторін у російсько-українській війні.
Путін усвідомлює ризики посилення залежності від Китаю і намагається торгуватися зі США (а в перспективі – з ЄС), щоб знайти новий баланс. Процесу заважає війна. Але і вихід на світ без “картини перемоги” для Росії не варіант. Тому воювати Кремль налаштований досить довго. Щонайменше, провести літню кампанію (тобто наступ у період з червня до, приблизно, початку листопада), щоб спробувати домогтися вигідного становища на фронті. Ставити через ці плани трек переговорів із Трампом Путіну так само не хочеться. Тому було використано ідею з “прямими переговорами в Туреччині”. Коротко: спробувати розділити переговорні треки РФ-Україна, РФ-США і, можливо, РФ-ЄС. Тобто, виокремити “українську проблему”, щоб вона замість визначального фактора у відносинах із країнами західної цивілізації, стала просто фоном.
Таке Росія вже провертала у 2022 під час укладення “Зернової угоди”. Там були документи про режим судноплавства. І паралельно (формально ніяк не пов’язана з ними) Генеральна ліцензія №6 (зараз уже General License 6D), яка звільняла від санкцій усі (!) російські добрива. У 2025 ідея та сама – затягнути Україну в нескінченні розмови і суперечки – в якийсь аналог “тристоронньої контактної групи” в рамках “Мінська-2” і, при цьому, вести окремий діалог з Вашингтоном і Європейськими столицями. Де кожну нібито “поступку” на українському напрямі продавати як підставу для поступок з боку США і ЄС. При цьому, не вирішувати питання по суті.
Низка європейських лідерів прекрасно розуміють цю логіку і тому виступають за формат “перемир’я, потім переговори”. До них приєднується Туреччина, для якої вихід Росії з війни з сильними позиціями є загрозою політиці поширення свого впливу на Близькому Сході, в Центральній Азії, на Кавказі та в Чорноморському регіоні (і навіть в Африці, до речі).
Але слабке місце в цій формулі – США. Дивимося на тріаду інтересів Трампа. Бонуси на українському напрямку він уже отримав. Два інших питання були в підвішеному стані, оскільки переговори щодо закінчення війни і переговори про співпрацю з РФ були пов’язані в один пакет. Путін дав підказку – треки можна розділити. Адже “переговори” у Стамбулі пройшли. Трамп прийняв ідею і зараз пропонує зафіксувати ситуацію. Де є російсько-українські переговори (до яких інтерес у Білого Дому є, але він не визначальний). І є розмова про спільний бізнес Москви і Вашингтона. Тут інтерес колосальний. Тим більше, що РФ пропонує корисні копалини, енергетику, логістику і спільну торгівлю вуглеводнями в Європі.
Таким чином, нас будуть змушувати йти на продовження “прямих переговорів”. Але користі від цього буде мало.
Путіну потрібна “картина перемоги”. Тобто, успіхи на фронті плюс поступки з боку США, ЄС і НАТО. До речі, першу Трамп дав “авансом” заявивши, що Україна навряд чи стане членом НАТО. Тому будуть регулярні зустрічі за досить інтенсивних бойових дій.
Паралельно Трамп намагатиметься домовитися з Путіним. Не тільки зі стратегічних питань (ресурси, Арктика), а й з питань “швидкої вигоди”. А це – повернення Росії на європейський ринок нафти і газу. Але вже через прокладку – якусь російсько-американську компанію.
Чи може це стати драйвером до миру? Навіть якщо будуть чорнові домовленості, США можуть почекати до осені – періоду різкого зростання попиту на газ у Європі. Що збігається за термінами з отриманням ясності в успішності, або провалі російської літньої військової кампанії.
Ситуація складна, але не безвихідна. Пам’ятаємо, що ідея “розділити переговорні треки” та ідеї Трампа про бізнес із Путіним не приводять у захват цілу низку держав. А це означає, що українським делегаціям буде вкрай важливо проводити консультації та виробляти систему взаємодії з європейськими партнерами і з Туреччиною. А так само (що дуже не сподобалося б Трампу, але мало б ефект), спробувати створити свій трек консультацій з КНР, Бразилією та Індією – ядром БРІКС. Завдання – до осені мати, бажано вже формальний (оформлений системою договорів) механізм співробітництва щонайменше з країнами Старої Європи + Британією + Туреччиною. І переговорний трек із ядром БРІКС. За такого варіанту Трампу і Путіну буде вкрай складно реалізувати свої ідеї про спільний бізнес ціною України.
Ігар Тишкевич, політичний аналітик
за посиланням
