Воєнний експерт Українського інституту майбутнього, консультант комітету ВР України з питань національної безпеки та оборони
Надвечір у середу український інформаційний простір сколихнула новина: Роман Насіров (якого багато хто міг запам’ятати у картатій ковдрі в палаті Феофанії) добровільно мобілізувався до Збройних сил України. На неї можна було б не звернути увагу, якби ексочільник Державної фіскальної служби не обвинувався в отриманні хабаря у сімсот двадцять два мільйони гривень. І не “зіскочив” в армію на стадії судових дебатів (як зазначають прокурори – майже на фінальній стадії, буквально перед оголошенням вироку).
Адвокат Насірова вже начебто подав клопотання про зупинку кримінального провадження. А сам фігурант справи про топкорупцію, за даними, оприлюдненими в ЗМІ, був призначений на посаду сапера першого інженерно-саперного відділення першого інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення.
З одного боку, людей на фронті дійсно не вистачає (про що постійно наголошують військові), і не є дивиною, коли окремі засуджені укладають контракти на військову службу в обмін на звільнення від покарання. Але є великі сумніви, що Роман Насіров дійсно опиниться на передовій. Можливо, його “служба” проходитиме в Києві чи тилових районах, але його точно не буде там, де стріляють і де регулярно прилітає.
З іншого боку, історія Насірова взагалі може бути спробою “відстрибнути” від відповідальності. Причому не лише для нього, а, можливо, й інших топкорупціонерів. Буде собі їздити у військовій формі по ресторанах і вважати, що переміг увесь світ.
З огляду на це, законодавцю, певно, справді було б доречно обмежити коло людей, які можуть мобілізуватися до лав Збройних сил України. Приміром, якщо людина перебуває під слідством за певними статтями кримінального кодексу. Якщо стратегічна задача – не допустити можливості, щоб корупціонери могли “відскочити” від відповідальності, то треба передбачити, що обвинувачені з такими статтями (ще й у процесі судового розгляду справ) не можуть записатися до лав ЗСУ.
Нагадаю, зараз чинне законодавство лише обмежує коло топпосадовців, які можуть мобілізуватися з в’язниці. Зокрема не мають право на мобілізацію засуджені міністри та народні депутати України. Однак, виходить, що ці обмеження не розповсюджуються на корупційні справи, особливо, якщо хтось сам “пішов у армію” ще до винесення вироку. На мій погляд, статус підозрюваного у корупції все ж повинен позбавити таку людину можливості “відскочити” від відповідальності за скоєні злочини.
Також можна було б передбачити варіант мобілізації для топкорупціонерів лише на бойові посади. Але ми чудово розуміємо, що людині, яка вкрала, наприклад, десять мільйонів доларів, нічого не заважає придбати собі не бойову посаду, скажімо, за 200 тисяч доларів.
На жаль, хтось з військових теж може не втриматися перед грошовою спокусою (можуть “поплисти” і за меншу суму). А, як наслідок, топкорупціонер вже не поїде на фронт і ніхто не перевірить, де ця людина насправді знаходиться. Тобто, як я зазначив вище, номінально він може обраховуватися у частинах, які несуть службу на передовій, а насправді перебувати у тилу, ще й отримувати відповідне грошове забезпечення, а згодом – УБД.
за посиланням
