Можна дискутувати на тему того, чому виникає розрив між високою ліквідністю в банках і тим, що кредити в банках важко отримати. Але є кілька інструментів і шляхів, які сьогодні, в період об’єктивно підвищених ризиків, банки можуть використовувати або вже використовують для подолання цього розриву.
Один із перших шляхів — це гарантійні інструменти. З початку війни в Україні активно використовується інструмент державних кредитних гарантій. І ПриватБанк, і багато інших банків є учасниками цієї програми. Вона допомогла нам, банкам, підвищити свій ризик-апетит. Особливо в перший рік війни, коли складно було приймати рішення традиційним кредитним спеціалістам чи ризик-менеджерам видавати нові кредити, чи навіть продовжували працювати з відкритими до війни кредитними лініями овердрафтами тощо.
В перші години війни ми прийняли просте колегіальне рішення: ми не закриваємо ліміти, вони працюватимуть далі. Адже якщо Україна вистоїть, то кошти будуть циркулювати в економіці, кредити платитимуться і ПриватБанк працюватиме.
В цьому сильно допомагають гарантійні інструменти. Крім державних, які активно використовуються, почалася співпраця з міжнародними фінансовими установами. Це другий елемент, який допомагає банкам збільшувати апетити на ризик зараз, під час війни. Ми бачимо присутність таких організацій як ЄБРР, Європейський інвестиційний банк, польський банк BGK, американські установи (IFC, DFC) та деяких інших. До усіх програм часто додається грантова підтримка.
Клієнти отримують грант, якщо знайдуть той, що підходить їм. Є гранти для відновлення енергообладнання або для релокованого бізнесу, для жіночого бізнесу, чи просто для інвестицій у розвиток поточного бізнесу у придбання нових основних засобів. Багато українських банків, зокрема і ПриватБанк, активно намагаються навчати своїх клієнтів таким можливостям.
Навчання — це третя додаткова функція або інструмент, який дозволяє нам працювати над зменшенням розриву між високою ліквідністю та недоступністю кредитів. Тому що часто бізнес, підприємці, особливо МСБ, стартапи, не знають банальних речей: як вести облік, як подавати заявку до банку, які гранти можна отримати й що для цього треба зробити, як робити експорт тощо. До речі, ми запустили Школу експорту, зараз запускаємо другий курс для ветеранів, які хочуть зробити бізнес. І ми бачимо, що є великий інтерес, тому що люди часто не знають з чого почати — як установити контакт з іноземними партнерами, як робити платежі, які підписувати договори, які запитання ставити, як це все може контролюватися. Тут важливе і навчання, і підтримка, в цьому напрямку ми рухаємось.
Регуляторні бар’єри теж завжди існують. Їх варто зменшувати. Ми в діалозі з державою, з НБУ, про це — якщо ми хочемо стимулювати розвиток певних галузей економіки, варто було б робити деякі послаблення або особливі умови. Приміром, для кредитування особливих потреб або особливих галузей. Із нових програм цього року — енергетика. Ми бачимо зростання заявок, кількості видач, кількості кредитів саме на потреби відновлення енергетики. Є, на жаль, певна кореляція: коли світла немає, кількість заявок зростає дуже сильно. Коли світло з’являється, не завжди ці заявки рухаються вперед. Тож усіх ще раз закликаю поквапитися, звернутися до банків, отримати фінансування, знайти та встановити обладнання.
Дуже важлива складова, яку теж варто згадати — це державна підтримка. Субсидіювання відсоткових ставок, славнозвісна програма 5−7−9, відіграють важливу роль. Держава через банки змогла підтримати попит на кредитування, коли ставки знижувалися по певних категоріях навіть до нуля в перший рік війни. І сьогодні програма продовжує працювати, є можливість давати певні пільги з сплати відсотків для певних категорій позичальників. Саме адресно, для тих, кому це потрібно. І тут крім перелічених мною раніше категорій можуть бути спеціальні території. Наприклад, області, які ближче до небезпечних зон, до кордонів з агресором, де нам потрібно, щоби люди працювали, економіка жила.
Держава використовує ці інструменти, ми дуже тішимося бути їх частиною. Спеціальні продукти та послуги — це те, що банки роблять і мають робити. Спеціальний факторинг, лізинг, партнерські програми.
Є багато чого, що можна робити для зменшення розриву між високим кредитним ризиком і низьким природним апетитом банків мати збитки. Банки не хочуть мати збитки. Але є потреби економіки та клієнтів у залученні ресурсів. Я думаю, що для успішного розв’язання цього питання ми маємо робити кроки один одному назустріч. Банки мають працювати і з урядом, і самі, і з міжнародними організаціями, з НБУ. Клієнти мають намагатися ставати прозорішими, зрозумілішими, краще готуватися для отримання кредиту. Тому що тільки коли банк гарно або краще повністю розуміє та знає свого клієнта, він надасть максимальну суму кредиту з найдешевшою відсотковою ставкою і найменшою заставою.
Матеріал створений на основі дискусії під час заходу NV «Бізнес і війна. Діалоги про майбутнє».
