Кінець березня пройшов під “гудіння” суперечок по всьому світу. Не оминули вони й Київ та Вашингтон, які, у особі президента Зеленського та, з іншого боку, президента Трампа й держсекретаря Рубіо, знов зціпилися у словесному “батлі” – з образами, але поки без розмов про “карти”.
І мова не лише про премію миру, на яку начебто номінували Зеленського (а Трампа – ні, яка нахабність!). Якщо це не першоквітневий жарт, то Білий дім ще обов’язково нам про цю образу нагадає. Проте це лише “верхівка айсбергу” протирічь, про що публічно сказав Володимир Зеленський. Отже, якщо про це говорять публічно, то протиріччя знов дійшли до рівня скандалу у Овальному кабінеті.
Паралельно відбувається суперечка між Трампом і арабами, а також між Трампом і країнами ЄС, між Трампом і НАТО, і… їх ще багато. Простіше сказати, з ким суперечок Трамп зараз не має – з “другом Путіним” та його улюбленою ручною “болонкою” Лукашенком.
І все це укладається у один великий процес, відмінність якого від всіх попередніх – США вже очевидно втрачають вплив по світу і Трамп провокує всюди кризи, щоб всі гризлися між собою, а не спільно взялися за ручки й потіснили звідусіль США.
Власне, саме те, що Україна виходить на близькосхідні безпекові ринки у якості власника “золотої акції”, яка раптом стала всім потрібною, дуже бісить Трампа. Що й є “тригером” для ескалації суперечок.
І не лише Трампа це бісить. Он Паппергер, очільник німецького гіганта ВПК Rheinmetall, взагалі назвав українські дрони “грою у лего” від “домогосподарок”. Що дуже обурило українців, для яких німці вже майже як брати (замість “мижебратів” з-за порєбрику), і такі заяви сприймаються ніби зрада (без лапок).
А потім виявилося, що це все була “прелюдія” перед угодою німецького уряду з тією ж Rheinmetall на закупівлю дронів по 120 тисяч євро за штуку – спочатку тестову партію на 29 млн євро, потім повноцінна перша партія у 300 млн, з перспективами розширення фінансування до 2,4 млрд євро. Це при тому, що українські аналоги у рази дешевші, і виробити ми їх можемо швидше (а німці переозброюються не зі спортивного інтересу, а щоб РФ не напала, доки “дойчі” “голі-босі”).
Тобто, такі публічні “образи” були всього-навсього частиною промо від німецького виробника, який став нашим прямим конкурентом. До речі, саме на українському досвіді німецькі дрони розроблялися. І нам же їх німці спочатку намагалися продати. Щоправда, не дуже успішно поки що.
Це просто хрестоматійний приклад публічних проявів конкурентної боротьби. Бо з американцями все те ж саме. І щодо дронів, які, зі слів Трампа, “найкращі у світі” (просто розроблені за участю українців та за підсумками використання українського досвіду, але то таке), і щодо безпекових послуг загалом у світі, де ми зробили просто надпотужну заявку, чим порушили плани на заробіток з грошовитих арабів чи не всім найвпливовішим країнам світу.
Тому всі конкуренти разом “образилися” саме зараз.
Бо участь наших військових радників одразу майже в усіх країнах Перської затоки свідчить про те, що ми принаймні зараз цю конкуренцію у громіздких “заіржавілих” “гегемонів” ринку виграємо.
І хто виграє – “домогосподарки з лего”!
Звісно, якби ми ще самі собі гілки у колеса не встромляли у цьому питанні і реально, а не на словах, відкрили експорт озброєнь на прагматичних контрольованих умовах, то й арабські, й згаданий німецький контракт цілком могли б бути нашими. Бо ми пропонуємо кращий товар за менші гроші. Але українська держава досі блокує ліцензії експортерам, тому, так – ображений Папергер та його колеги все “наше” без нас “підберуть”.
Втім, саме розуміння цих наших переваг вже змушує нервувати всіх конкурентів, що напряму впливає на наші зовнішні справи. Проте, без “штовхання ліктями” місце під сонцем собі не відкриєш.
До речі, сам вислів “місце під сонцем” у геополітичному контексті має німецьке походження – так німецький канцлер фон Бюлов у 1897 році обґрунтовував створення Німеччиною колоніальної імперії та експансію, яка згодом привела до перерозподілу сфер впливу та Першої світової війни. Ми ні на що не натякаємо, але зараз теж відбувається перерозподіл зон впливу, де раптово (для “сильних цього світу”) виника якась там “слабка” Україна.
Дійсно, Трамп вважав що Україна повинна швидко здатися, щоб США отримали собі угоду з Кремлем, а Україна не лише не здалася, але й порушує угоду вже з арабськими монархіями.
Це ж просто “нахабство” вищої проби! Не для того Трамп розв’язував війну з Іраном, щоб “гешефт” отримували українці.
Ось дивіться, Трамп вимагає у арабів купувати американську зброю (перший профіт), а всіх інших у світі – американську нафту й газ (другий профіт), та ще й вимагає від арабів цілу купу грошей – 2,5 трильйона “вічнозелених”, щоб Білий дім їх тепер не “кинув” наодинці з розлюченими іранцями. Говорячи словами Трампа – він пропонує арабам “угоду”. Звісно ж, нерівноправну, як і більшість його “угод”.
А що як українці раптом самі відкриють Ормуз? Що як українські фахівці захистять арабські країни від іранських “Шахедів” та їх російських клонів, що як відженуть іранські кораблі, які мінують протоку, та відновлять судноплавство?
А вже пішли розмови про те, що Україна пропонує арабам не лише протидрони, але й морські БПАКи, щоб вони повторити те саме, що ми зробили у Чорному морі з ЧФ РФ. Що як в українців це все вдасться? То це зірве “угоду” Трампа, а США втратять оці 2,5 трильйона, гроші з продажів нафти, газу, зброю та бозна-чого ще.
Та й сам факт, що саме українські військові радники вже консультують країни регіону – це дуже потужний знак ще з колоніальних часів, де військові радники завжди були проекцією військової сили країни.
Ну от, як тут не образитися на українців, які “вкрали” у Трампа “джекпот”? А тут ще й премія миру…
Цікаво, що з тих же причин на нашу участь так бурхливо реагували іранці – вони теж хочуть угоду зі США та арабами, але на своїх умовах. І якщо в українців все вдасться у Ормузі, то “іранська угода” теж розвалиться як картковий будиночок.
Але останні суперечки з Вашингтоном це не лише питання зброї чи проекції сили у далеких краях. Це питання “карт” – тобто геополітичної стратегії та спроможності сторін. У тому числі й у контексті відносин з РФ. І мова тут не лише про США та Україну, але й про ЄС та Білорусь.
Ось, дивіться, коли Трамп ще був кандидатом, він обіцяв “закінчити війну за один день”, маючи на увазі, що Україна піде на ключові поступки Кремля, за що Трамп отримає собі “комісію посередника”. Вже відомо про купу пропозицій, за що саме Путін хотів “купити” Донбас – доступ до російських надр для американських компаній, інші угоди на 12 трильйонів доларів, можливо навіть спільне володіння “Північним потоком”, щоб разом заробляти на російській трубі та разом поділити Європу на зони впливу (де Україна, звісно ж, мала бути у російській “зоні” за колючим дротом).
Але Україна не пішла на цю угоду, яку нам американці дійсно прямо не нав’язують. Просто вони постійно, бували періоди що щоденно, привозили цю угоду з ультиматумом від росіян, не надаючи альтернатив.
“А ви вже згодні здатися? Ні, а може завтра? А може післязавтра?”. І так постійно. Це тиск, бо “посередник” диктує вимоги виключно однієї сторони, ігноруючи пропозиції іншої. Бо буцімто “немає карт”.
Плюс, всі ми люди, навіть правителі, а Трамп недолюблює Зеленського ще з часів свого першого строку, коли він вимагав компромат на сина Байдена, але Київ відмовився, через що Трамп, як сам він думає, програв попередні вибори – буцімто в нього їх “вкрали”. Звісно, на найвищому рівні особисті відносини відходять на другий план перед державними інтересами (як їх розуміє лідер), але, як видно з кейсів “мирних перемовин” з РФ та історії з іранською кризою, на державному рівні інтереси в нас теж не так щоб дуже збігаються.
Ілюстрацією до цих протиріч є й ситуація довкола НАТО, звідки Трамп знов погрожує вийти (може навіть з Гренландією під пахвою, бо єдиним аргументом проти анексії острову було те, що “там вже НАТО”), й діаметрально протилежні ставки на виборах в Угорщині та Болгарії (тут шанси на перемогу мають ще більш проросійські сили, ніж той же Орбан) тощо.
Втім, заяви – це ще не дії. Вихід США з НАТО, який був би для Кремля просто кращим подарунком та прямим запрошенням до агресії проти Балтики та скандинавів, наразі не виглядає можливим, бо Рубіо (ще коли він був найбільшим критиком серед республіканців Трампа у його перший строк) колись протягнув через Конгрес акт за його співавторства, що виключно Конгрес дає дозвіл на вихід з НАТО. Особисто президент США цього вже не вирішує.
А шанси, що Сенат це зараз проголосує не те що малі – вони від’ємні. З Угорщиною те ж саме – фактор підтримки Трампа є скоріше “токсичним” для європейського виборця, ніж навпаки.
З Болгарією складніше, але там взагалі все складніше – це ж Балкани.
До речі, щодо Рубіо, його досить агресивна риторика проти України саме зараз теж не була випадковою. Бо співпала з Консервативною конференцією США (CPAC) у Техасі. Фактично це такий “MAGA-Con” – як “Comic-Con”, але замість супергероїв там збираються прихильники Трампа та тусовка MAGA.
І не просто збирається, а голосує кожного року за лідера, що зараз є фактично опитуванням на “наступника Трампа”. В нас цю новину подали дещо викривлено, що там віце-президент Венс набрав 53% голосів. Це так, але минулого року Венс набирав 61%. Найбільшу ж динаміку там показав саме “неокон” Рубіо, який завжди був відвертим суперником для всіх MAGA – а тут за рік збільшив підтримку з 3% до 35%. Більше того, тижнем раніше було опитування донорів республіканської партії, які теж підтримали Рубіо.
Так вже склалося, що MAGA не любить Україну. Щоб захопити цю тусовку, Рубіо мусить виглядяти для них “антиукраїнським” та “антиєвропейським”. І тому саме у цей період він такий весь “радикальний” у заявах. Що не означає, що він реально так вважає. Теж така передвиборча кампанія – нічого особистого.
Проблема, однак, що на тлі цих всіх подій Трамп та Білий дім не просто займаються риторикою, але й знімають санкції з російських танкерів та навіть суховантажів (і це під приводом “збільшення пропозиції нафти” на ринку), ставлять “на паузу” блокаду Куби, аби лише дати Кремлю більше заробити, не помічають російську підтримку для Ірану та навіть прямо запрошують делегацію з “Госдури” РФ, яким дарують шкарпетки з портретами Трампа.
Це вже не просто заяви.
Це спроба боротися з конкурентами – з Європою – чужими руками. Руками Путіна та Лукашенка, якого Трамп теж намагається “реабілітувати” у “Раді миру”, попри те, що той прямо каже, що “готується до війни”.
Якщо США та РФ не мають якихось сепаратних угод у стилі Пакту Молотова-Рібентропа проти Європи… тобто “духу Анкоріджу”, то всі притомні оглядачі дуже здивуються. Погрози “вийти з НАТО” теж у цьому тренді на послаблення Європи як конкурента.
Адже слабкість Європи – це можливість для США знов “зайти” сюди у якості гегемону. Це шанс для Трампа через російську загрозу змінити тренд на послаблення впливу у світі, де навіть українці вже є конкурентами, не те що потужний Китай.
Головне тут, щоб американці не загралися й не спровокували реально Третю світову, про яку так часто згадують адепти MAGA. А ми, українці, самою долею виявилися “на вістрі” глобальних змін, і від нас багато у чому залежить не лише наше місце у майбутньому світі, але й доля цього “чарівного” світу майбутнього, де будуть всі проти всіх, і кожен кожному конкурент.
за посиланням
