Нарцисизм та путінопоклонство президента США Дональда Трампа неперевершені. Запропонувати воєнному злочинцю зустріч на власній території, та ще й на тій її частині, яка мала російську належність – є не тільки верхом геополітичного невігластва, але й нечуваним самоприниженням Сполучених Штатів, які Трамп ніби-то хоче зробити великими (MAGA) знову.
І річ в тім, що місце зустрічі дає пас російській пропаганді під нову порцію пропагандистської отрути для суспільної орди під надихаючим гаслом “Крим наш, Аляска знову буде наша!”. Річ не втім, що персональна капітуляція Трампа перед Путіним буде подана як стратегічний відступ Заходу – “ворог переможений і біжить!”, “Сьогодні в Анкориджі, завтра у Форт-Россі, післязавтра – у Вашингтоні!”…
Насправді, Трамп бездумними діями – з позиції реальних, а не уявних в окремо взятій трампоголові інтересів США – робить пас Коаліції зла на чолі з Китаєм, у якій Путін відіграє роль ординарця Сі.
Після ймовірної зустрічі в Анкоріджі, Путін і Сі переможно продемонструють в Тяньцзіні на саміті ШОС 31 серпня – 1 вересня, що “зараз відбуваються зміни, яких не було сто років, і ми разом просуваємо ці зміни”. Ця фраза належить Сі й була озвучена наприкінці його візиту до Москви 21 березня 2023 року. Ну, а військовий парад в Пекіні 3 вересня продемонструє, хто дійсно править світом, і що Захід в особі США відкинутий на глобальні одвірки. Адже васал Китаю вже веде переговори не десь на нейтральній території, а на території противника. Тим більше, що в “тарифному поєдинку” переможцем вийшов Сі, а не Трамп.
І якщо хтось в Вашингтоні будете себе тішити думкою, що відроджені російсько-американські контакти блокуватимуть доступ стратегічного ворога США до Арктики через Берінгову протоку, насправді в Пекіні та Москві це бачать по-іншому. Коли Росія отримає від США Аляску, шлях в Арктику належатиме Китаю.
Як добре відомо з трактату Сунь Дзи, “війна – шлях хитрощів і обману”. Піднебесна володіє вишуканим мистецтвом хитрощів і обману й має стратегічне бачення і терпіння. На відміну від тих, ким потрібний миттєвий медіаефект і Нобелівська премія для самозадоволення.
“Солодка цукерка” від Путіна для Трампа по спільній розробці ресурсів Арктики є пасткою для Трампа, який живе мареннями щодо Big Deal з Росією в очікуванні, що це “принесе багато мільярдів доларів”. Недаремно одне з найбільших родовищ рідкісно-земельних металів в Республіці Саха – Томторське, нещодавно передано не “Норнікелю”, а… “Роснефті” (!) і Сєчину, який вже мав досвід партнерства з американськими majors в Арктиці (хоча з того нічого не вийшло). Пастка має виглядати привабливо, в ній має бути сир. І Трамп вже його збирається ковтнути.
Я навіть не стану тут згадувати про те, що “пропозиціями для миру в Україні” через нехтування територіями і кордонами, брутально й остаточно розтрощується Статут ООН, Гельсінкський заключний акт НБСЄ 1975 року (50-річний його ювілей 1 серпня мало хто згадав) та інші основоположні документи, на яких базувався мир в Європі після Другої Світової війни.
Далі буде.
Михайло Гончар, президент Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”
за посиланням
