Голова правління Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко в інтерв’ю УНІАН розповів, наскільки життєздатна ідея зустрічі Трампа, Путіна та Зеленського, та чи може стати першим кроком до миру.
Переглянути відео-версію інтерв’ю можна за посиланням.
Після візиту спецпредставника президента США Дональда Трампа Стіва Віткоффа до Москви, вчергове почалися розмови про ймовірну зустріч російського диктатора з американським президентом, а також про тристоронню зустріч за участі президента України. Наскільки це реально? Чи це – чергова спроба затягування переговорів з боку Росії?
Іронія в тому, що ідея такої зустрічі на вищому рівні насправді належить Зеленському (він її просував щонайменше з лютого 2025 року). А ризик затягування дійсно є. Це може бути частиною тактики Путіна: зустрічаємось, починаємо якісь переговори, ні про що не домовляємося… Такий варіант, на жаль, можливий.
Водночас Трамп, коли погоджується на таку зустріч, чітко дає зрозуміти, що він справді хоче домовитись, хоче мати конкретний результат. Йому вже недостатньо приємної балаканини з Путіним.
Але ще один ризик для нас – і, думаю, це найбільший виклик – в тому, що Путін може спробувати переконати Трампа піти на мир на російських умовах.
Мова про територіальні поступки з боку України?
В лайт-варіанті. Це вже не ультиматум, який був у росіян до останнього часу, а такий собі пом’якшений варіант. Приміром, може йтися про те, що нехай українці погоджуються на визнання Криму, або нехай змінюють Конституцію… Можливо, це буде не одномоментно, але можливість таких поступок може стати умовою припинення вогню. І тут питання: чи погодиться на це Трамп.
Для нас ризик у тому, що Трамп, не вдаючись у деталі, не розуміючи, що це може викликати несприйняття української сторони (мова не про Зеленського, а про українське суспільство), може на це погодитись. І таким чином Путін може спровокувати зміну ставлення Трампа до України.
В тому сенсі, що саме Україна не погоджується на “мирні” умови?
Так. Це підступний маневр для зміни, переформатування ситуації, аби підставити нас. Намагання переконати Трампа, що проблема не в Путіні, не у тому, що саме він не хоче припинити війну, а в тому, що нібито цього не хоче Україна.
Можна припустити, що Трамп дійсно не розуміє таких нюансів. Але ці нюанси добре розуміють європейці. Зараз ситуація виглядає так, що Росія намагається відірвати Європу від переговорного треку США-ЄС-Україна. Адже, коли йдеться про переговори на найвищому рівні, з цієї “формули” повністю “випадають” європейські лідери. Чи продовжать європейці переконувати Трампа, що визнання Криму означатиме легітимізацію російської агресії? І що це дає Росії “зелене світло” так само діяти далі?
Безумовно, європейці можуть і мають переконувати Трампа. Тема того, хто саме від Європи має брати участь в переговорах та впливати на переговорний процес, нікуди не зникла, вона існує з лютого поточного року. Американці (і це дуже добре) так чи інакше узгоджують свою переговорну позицію з РФ в першу чергу з нами, але й з європейськими лідерами.
Врешті, зараз, після того, як Віткофф поговорив з Путіним у Москві, Трамп сприйняв це хоча і стримано, але, в основному, позитивно, і зателефонував Зеленському. І до цього він розмовляв із Зеленським та групою європейських лідерів…
Тому, хоча європейців не буде за столом переговорів на рівні лідерів (які ще невідомо, чи відбудуться), вони вже в контакті з американцями. І Україні треба узгоджувати нашу переговорну позицію з європейцями, щоб вона була спільна і посилювала наш голос.
Нагадаю, в березні нам вдалося сформувати майже однакову позицію з США – повне припинення вогню на 30 днів з пролонгацією. От і зараз, якщо нам вдасться сформувати спільну переговорну позицію, це буде певна гарантія. Адже ризики, що Путін щось почне вигадувати і підставляти нас – є. Тому нам треба підстрахуватись.
Мені здається, що Росія буде затягувати “підготовку до переговорів” з США та Україною до узгодження позиції Путіна з лідером Китаю. Їх зустріч має відбутись на початку вересня. Ви поділяєте таку думку?
Я повністю підтримую таку позицію, що в інтересах Росії зараз – не поспішати. І це, до речі, традиційна історія з боку Путіна, аби мати час змінити ситуацію. Для порівняння: коли у травні європейські лідери разом з Зеленським дали Путіну зрозуміти, що або він погоджується на припинення вогню, або будуть нові санкції, він переформатував ситуацію і витупив з контр-ініціативою. Мовляв, готовий на переговори, давайте призначати їх в Стамбулі…
На жаль, Трамп на це погодився, і тоді питання санкцій проти Росії відклали на невизначений час. Почалися переговори, але результату щодо припинення війни – немає. Зараз – схожа ситуація. Путін може повторити цей “трюк”: запропонувати переговори на вищому рівні. Але їх мета – затягувати час, аби переконати Трампа, що треба домовлятися на російських умовах.
Що стосується Китаю, то і КНР, і американці не хочуть нової торгівельної війни. І розуміють, що Китай може вплинути на Росію і переконувати росіян все ж таки припинити війну. Водночас Путін може спробувати домовитись із Сі Цзіньпіном, що треба виступати разом проти Трампа. Усе це робить ситуацію ще більш конфліктною. Тому, думаю, найближчим часом відбуватиметься гостра тактична боротьба навколо того, коли може відбутися зустріч на найвищому рівні (це – тема номер один), де може відбутися ця зустріч, і третє – порядок денний.
І яким може бути цей порядок денний?
Ймовірно, американці будуть наполягати (як і ми), щоб обов’язковим результатом такої можливої зустрічі стало припинення вогню, хоча б поетапне, починаючи з повітря. А далі – початок переговорів про повне припинення вогню. А росіяни, навпаки, будуть висувати свої умови, мовляв, нехай українці спочатку погодяться на якісь їх забаганки, тоді вони погодяться на припинення вогню.
Врешті, маємо розуміти, що зустріч може і не відбутися.
Чи може одним з факторів того, що зустріч на найвищому рівні може не відбутись, бути те, що Путін визнаний міжнародним злочинцем?
Насправді, як би нам не хотілося, щоб було чітко визнано, що Путін – злочинець і з ним не можна мати справу, у американців трохи інший підхід (і ставлення до рішень Міжнародного кримінального суду). По суті, проти Путіна та інших російських посадовців є ордер, де є звинувачення в конкретних воєнних злочинах. Юридичною мовою – це підозра, але ще не вирок. Для американців це не є проблемою.
Водночас для Путіна це неприємність, адже формально він може зіткнутися з деякими правовими проблемами. І Путін насправді на це реагує: уникає ризиків, візитів навіть у дружні країни… І тут можемо говорити про потенційне місце переговорів…
Але наскільки це етично – потискати руку фактичному воєнному злочинцю?
На контакти американців з Путіним це, на жаль, взагалі не впливає. Моральний аспект має вагу в Європі, і доказом цього є початок створення спецтребуналу. Тут переговори переговорами, а претензії до Путіна, як до воєнного злочинця, залишаються. Також ця “лінія справедливості” лишається відкритою для нас, тому мусимо періодично про це нагадувати.
