У світі, на думку професора, багато залежатиме від Європи.
За історичними ознаками, російсько-українська війна затягнулася, а найгірший сценарій може полягати у серйозному прориві військ РФ, який підірве стабільність фронту та внутрішню стійкість суспільства України.
Про це “УП” сказав професор української історії в Гарварді Сергій Плохій.
За його совами, очевидно, що російсько-українська війна остаточно завершила період, який настав після Холодної війни, – ілюзію так званого “кінця історії” та безумовної перемоги ліберальної демократії.
“Чи 2026 рік принесе зміни? З одного боку, Трамп залишається при владі, з іншого боку, може помінятися влада в Конгресі після виборів. Сподіваюся на те, що вибори підкоригують ізоляціоністську позицію Сполучених Штатів Америки. Шанси на це, на мою думку, 60 на 40%”, – вважає фахівець.
Водночас, впевнений історик, багато залежатиме від Європи и він покладаю надії на те, що процес європейської суверенізації цього року посилиться і стане більш відчутним у практичній політиці.
Утім, найбільше все ж залежатиме від розвитку війни в Україні. Найгірший сценарій – це серйозний прорив російських військ, який міг би підірвати не лише стабільність фронту, а й внутрішню стійкість українського суспільства. Саме на це, вважає професор, і розраховує диктатор Володимир Путін.
“За історичними ознаками, коли йдеться про конвенційну, а не партизанську війну, російсько-українська війна явно затягнулася. Виснаженість відчувається не тільки в Україні, а і в Росії”, – каже Плохій.
На його думку, не можна також ігнорувати той інформаційний шум, який супроводжує тему можливих переговорів. Сам по собі він не має вирішальної сили, однак у поєднанні з іншими чинниками створює у світі певні очікування, “що так чи так транслюється на Росію”.
Інші заяви історика
Нагадаємо, професор української історії в Гарварді Сергій Плохій вважає, що Захід начебто готовий надати Україні повоєнні гарантії безпеки. Однак ці гарантії спрацюють лише за умови, якщо ці країни вважатимуть свій вступ у війну неминучим. Фахівець пояснив, що у світі не існує абсолютних гарантій безпеки. Вони сильні настільки, наскільки виконувати їх – у національних інтересах країн, які дають ці гарантії, і наскільки агресор повірить у те, що відповідних гарантій дотримуватимуться.
