22 жовтня в Кремлі повідомили про успішні випробування міжконтинентальних балістичних ракет “Синева” і “Ярс” у рамках ядерних тренувань. Це відбулося на тлі зірваної зустрічі російського диктатора Путіна та президента США Дональда Трампа. А також на тлі запровадження Сполученими штатами та Європейським союзом нових санкцій проти Москви.
На що націлені нові залякування Путіна щодо ядерної зброї, чи досягли вони своєї мети та яким чином на це впливає переговорний трек щодо війни в Україні, УНІАН запитав у Євгена Дикого – ветерана російсько-української війни, екскомандира роти батальйону “Айдар”, директора Національного антарктичного наукового центру.
У Кремлі пролунали нові-старі погрози щодо ядерної зброї. Здається, на Україну вони не діють вже давно. Це був якийсь сигнал Заходу?
Ядерний шантаж є основою політики Росії стосовно Заходу. І на превеликий жаль, це якраз та основа, яка дійсно працює. Якби не це, взагалі весь період цієї війни був би абсолютно інший. Від самого початку російського вторгнення у 2022 році допомога Заходу весь час обмежувалась саме через страх того, що якщо дати нам надмірну допомогу, Путін опиниться в безвихідному становищі й натисне ядерну кнопку.
Це був ключовий лейтмотив, зокрема, адміністрації Байдена, яка щиро нам співчувала і, на відміну від нинішньої американської адміністрації, вважала Путіна злочинцем, а не хорошим сильним лідером. Але весь час все, що вони для нас робили, вони робили через призму того, щоб, не дай боже, не спровокувати Путіна натиснути червону кнопку.
Захід впадає в абсолютно ірраціональний жах перед перспективою того, що Путін застосує ядерну зброю. Чому я вважаю цей жах абсолютно ірраціональним? Ну, бо насправді не застосує. Сам Путін і його оточення – це не релігійні фанатики-шахіди. Вони не готові піти в рай, знищивши самих себе. Вони знищують інших людей, вони знищують інші країни й цілі народи. Але з тим, щоб самим по собі дуже комфортно при цьому жити. І це комфортно жити для них важливо.
А до того, щоб натиснути ядерну кнопку, зробити дуже погано своїм ворогам, але приректи й себе на ядерний удар у відповідь і, відповідно, на неминучу смерть, ні Путін, ні його оточення не схильні.
Але навіть якщо уявити, що Путін в старості остаточно збожеволів і таки вже навіть віддасть, завідомо, суїцидальний наказ. Ну це тільки в кіно ядерна кнопка знаходиться в чемоданчику президента й от він натискає, а далі все йде автоматично. В реальному житті так звана ядерна кнопка – це цілий ланцюжок передачі наказів, в якому не менше десяти ланок, і кожна з цих десяти ланок хоче жити. І імовірність того, що навіть якби Путін настільки збожеволів, то його наказ саме про ядерний удар був би виконаний, особисто я оцінюю як вкрай низьку.
Але Путіну і нема потреби натискати ядерну кнопку. Йому достатньо весь час демонструвати, що вона у нього є. І як тільки він її демонструє, Захід впадає в оцей, згаданий нами перед цим, ірраціональний жах і починає йти на поступки.
Росія кожного разу в той чи інший спосіб нагадує про те, що в неї є ядерна кнопка, коли в неї справи по всіх інших лініях йдуть погано. От чим гірше в них йдуть справи або на фронті, або з економічними санкціями, щойно в них стає зовсім вже сумно, вони одразу дістають ядерну кнопку і починають неї розмахувати. І щось від Заходу витискають.
Чому саме зараз виникла ця історія? Можна подумати, що це повʼязано із санкціями. Однак бачимо, що сьогодні вночі Сполучені штати ввели санкції проти РФ, також найближчими днями це має зробити ЄС. Тобто шантаж цього разу не спрацював?
Можливо, ці навчання дійсно були превентивними і хотіли зупинити оцей черговий пакетик санкцій. В такому разі не спрацювало вперше за весь час.
Але може бути, що це пов’язано з іншим треком, з тими вимогами, які висуває Росія у відповідь на пропозицію Трампа заморозити війну по нинішній лінії фронту. Це може бути частиною оцих торгів. Ну, власне, і санкції теж є частиною цих же торгів.
Річ у тому, що Захід наразі взагалі, як не мене, обрав абсолютно хибну стратегію. Коли, в принципі, метою Заходу наразі є змусити Путіна зупинитись на досягненому. І вони це зараз подають як надзадачу, як ледь не перемогу у війні. Це абсолютно крива, абсолютно дурна, взагалі, постановка задачі. З таким цілепокладанням вони фактично дарують Путіну перемогу, яку він не завоював. Ба більше, з таким цілепокладанням, навіть якщо насправді вони хочуть компромісного миру, просто чим швидше. Але вони його якраз роблять якомога менш ймовірним.
Коли воюють дві сторони, обидві з яких хочуть перемогти, то в підсумку інколи вимальовується компроміс. Коли обидві сторони бачать, що вони досягнули свого максимуму, що далі тільки гірше, доводиться домовлятися.
А от коли одна сторона, Росія, хоче перемогти, має під це відповідну стратегію, і відповідно до цієї стратегії послідовно абсолютно діє, а друга сторона хоче просто, щоб ворог так і бути зупинився на досягненому і не йшов далі – при такому розкладі у ворога, в даному разі в Росії, немає жодної мотивації зупинитися. Навпаки, з’являється мотивація йти далі стільки, скільки зможеш, бо тобі нічого поганого все одно за це не буде. Ну в найгіршому разі колись десь зупинишся, і все.
Тобто насправді ми зараз бачимо, на мою думку, саме стратегічну помилку Заходу. Але виявляється, що навіть будь-які спроби вплинути на Путіна, щоб він чим швидше зупинився на досягненому, в Росії сприймаються як серйозний тиск. Вони хочуть, щоб навіть цього тиску не було, щоб їм, навпаки, на блюдечку піднесли все те, що вони силою захопити не змогли.
І от звідси ці всі ядерні ігри, тому що, говорячи мовою Трампа, у Путіна немає жодних насправді карт на руках, окрім, власне, ядерної. Але саме тому він регулярно її демонструє.
Кожна розмова Трампа з Путіним закінчується тим, що кремлівський диктатор завдає терористичних атак по Україні. Зокрема це відбулося і вчора. Це спроба Росії натиснути на Захід та Україну, чи просто співпадіння на тлі бажання знищити нас?
Росія знищує нас абсолютно систематично. В них є чіткий план, як вони це робитимуть. І вони не прив’язуються до розмов з Трампом. Вони це прив’язують до можливості їхньої промисловості. Удари наносяться тоді, коли вони накопичують достатню кількість засобів враження, і їхня розвідка дає сприятливий прогноз по тому, що достатня їхня кількість пролетить. Це суто військові речі, вони не залежать від паралельного абсолютно треку дипломатичних перемовин.
А інша річ, що після кожної телефонної розмови Путіна з Трампом, Росія відчуває, що їй все можна. Це дійсно правда. Тому що, давайте називаємо це своїми іменами, Трамп фактично закоханий в Путіна. І його ставлення до нього дуже важко якось інакше сформулювати. Він захоплюється Путіним, він хотів би сам бути таким, як Путін. Він шкодує, що йому не можна всього того, що можна Путіну. Тому кожна розмова Трампа з його кумиром, посилає черговий сигнал Росії, що їм дозволено.
Bloomberg повідомляв, що Україна та Європа готують план із закінчення війни, який складається з 12 пунктів. Там зокрема є момент з гарантіями безпеки. Здається, Україна вже дійшла до висновку, що головна гарантія безпеки – це Сили оборони. Як тоді Європа може нам допомогти в такому разі?
Вважаю ці розмови непредметними. Тому що всі ці гарантії обговорюються після завершення бойових дій. А жодних ознак завершення бойових дій наразі нема. Оскільки Російська Федерація не має зараз жодної мотивації завершувати зараз бойові дії. Тому всі ці розмови про майбутні гарантії безпеки мені видаються абсолютно дурним треком. Це розмова про абстрактні речі в якомусь абстрактному всесвіті. А в реальному світі є ця війна і вона триватиме ще довго.
довідка
Євген Дикий
Ветеран російсько-української війни, публіцист
Євген Дикий – український науковець, публіцист, військовослужбовець та громадський діяч. 1995 року брав участь у російсько-чеченській війні як волонтер та керівник гуманітарної місії. У 2014 році виконував обов’язки заступника командира взводу у 24-му батальйоні територіальної оборони “Айдар”. Демобілізований влітку 2014 року через бойову травму.
З лютого 2018 року Євген Дикий очолює Національний антарктичний науковий центр, який оперує українською науковою станцією “Академік Вернадський” в Антарктиді.
