У ЗМІ з’явилася інформація, що турецький президент нібито планує відвідати Київ – і не абиколи, а саме у дні завершення ультиматуму Дональда Трампа для покупців російської нафти та газу на початку серпня. До переліку найбільших споживачів цих ресурсів входить і Туреччина.
І хоча посол України у Туреччині Наріман Джелял майже одразу спростував ці інсайди, очевидно, що Анкарі все складніше залишатися до РФ “нейтральною”. Власне, враховуючи рівень контролю над ЗМІ у Турецькій республіці, подібні “інсайди” саме зараз навряд є випадковими – це теж сигнал. Але сигнал про що саме?
Розбиратися варто не через призму українських інтересів, а саме через турецьку “адженду”, як зараз модно казати. А вона складається з кількох ключових внутрішніх та зовнішніх політичних сюжетів, які й впливають на оцей баланс “проросійськості” турецької влади.
По-перше – енергетика, як внутрішній сюжет, який впливав на зовнішню політику. Туреччина хоч знаходиться переважно в Азії, але, на відміну від більшості сусідів, не має значних власних покладів нафти чи газу. Що й формувало залежність Туреччини від Кремля за часів Ердогана, для якого головною метою всієї політики була промислова модернізація країни.
За умов дорогих енергоресурсів ніяка модернізація просто була б можливою. Плюс, бажання заробити на транзиті цих же ресурсів до ЄС. Саме тому були проєкти “Турецьких потоків” з РФ, різних “хабів” та іншого. Але днями турки офіційно визнали, що ніякого “газового хабу” з РФ не буде. А що ж сталося? Сталася геополітика.
Турбулентність в усіх локаціях довкола Туреччини ставлять геополітику регіону “догори дригом”, порівняно з тим, що було ще у 2014-2015 роках. Європа, Кавказ та Близький Схід вже не ті. Все інше – навіть РФ та Туреччина. Турки планомірно працювали 10 років над диверсифікацією джерел енергоносіїв і значною мірою досягли свого.
Тепер російські ресурси – це лише одне з багатьох джерел, що значною мірою розмиває кремлівський вплив на Туреччину. Там активно шукають і вже видобувають власні газ та нафту – поки що у відносно незначних обсягах, зате з досить вражаючою динамікою.
Втім, те, що нафтогазоносні родовища часто знаходяться у спірних або неспокійних локаціях (як от довкола Кіпру та у Чорному морі) змушують Анкару ставати головним миротворцем саме у цих регіонах. Натомість там, де вони можуть силою отримати “вихід” на енергоносії, вони не соромляться цю силу застосовувати – Сирія та Лівія як приклад.
Саме сирійські події зараз є ключовими для Туреччини з геополітичної точки зору. Адже Ердоган нарешті реалізував свої постімперські амбіції та таки отримав “молодшого брата”, повністю від Туреччини залежного.
Але тут опір чинять ізраїльтяни, які хочуть зберегти старі та створити нові власні проксі сили в регіоні в якості буферів на кордонах з давнім ворогом (вони у стані війни з Сирією з 1940-х років), щоб продовжувати послаблення цієї країни та не допустити її консолідацію й посилення при новій владі.
Тому Ізраїль, якщо вірити ЗМІ, був проти виведення російських військ з сирійських баз, озброює одне з угрупувань друзів, фактично створюючи місцевий аналог “ДНР”, а також, за повідомленнями, “налагоджує мости” з курдськими силами, яких “кинули” США, і які змушені були відступати саме під тиском турків. Через це авторитет та влада Аш-Шараа у Сирії все більше “хитається”, а отже – хитається й турецький вплив у регіоні.
А Сирія вкрай важлива і з точки зору покладів там нафти з газом, і як транзитна територія, де можна прокласти трубопроводи для постачання газу та нафти з Країн Затоки до Європи. Так, заміщуючи енергоносії з РФ.
Простіше кажучи, без Сирії не вийде той “енергетичний хаб”, про який мріє Ердоган, і за утворення якого країна “заплатила” галопуючою інфляцією та купою внутрішніх криз. Сирія для Ердогана це як Україна для Путіна – шлях або до повної поразки й занепаду, або до успіху та “величі”, з визнанням в якості регіонального лідера.
Але, як бачимо, на цьому шляху “палиці у колеса” вставляють ізраїльтяни та росіяни. Все настільки непросто, що, без перебільшення, Туреччина та Ізраїль вже за крок до війни. Бо ізраїльтяни бомблять військові бази на території Сирії, які мають стати турецькими базами. А зараз турецька армія має перевагу над ізраїльською практично по всіх показниках, крім авіації. Тому турки налагоджують “містки” і з Трампом, і вже отримали дозвіл на купівлю “єврофайтерів” у Німеччини та Британії. Авіація – критична слабкість для Туреччини, що робить Ердогана більш поступливим.
Туреччина залишилася без сучасної авіації тому, що на країну були накладені санкції за купівлю російських комплексів ППО С-400 у РФ у 2017 році. Це була така собі відповідь на збиття турками російського літака наприкінці 2015 року. Типу, “ми ваш літак збили, а щоб ви повернули турецькі помідори на російський ринок готові й у вас щось купити військове як компенсацію”.
Це вилізло боком туркам, бо відрізало їх від сучасних західних озброєнь. Але, з іншого боку, завдяки цій ізоляції Туреччина дуже розвинула власний ВПК і поступово займає все більш лідерські позиції як експортер відносно дешевого, але адаптованого до натівських технологій озброєння (бо країна і сама член НАТО). А дешева зброя для країн Третього світу – це саме ніша РФ.
Це ще один напрям, де у Анкари зростають протиріччя з Московою, натомість зі США та ЄС стосунки кріпнуть. Адже тепер, коли Захід активно переозброюється, виділяючи на це сотні мільярдів доларів, там дуже потрібно багато дешевої зброї західного зразка. І Ердоган дуже хоче отримати ці контракти. Але європейці ставлять умовою Ердогану обрати – або він з ЄС, або з РФ. І це йому дуже не подобається, бо це гарантує втрати або з того, або з іншого боку.
І час на роздуми в нього обмежений – бо до кінця цього року ці мільярди європейці, з залученням американців, вже розподілять і без Ердогана. Ще одна причина, чому Анкара так завзято виступає миротворцем по російсько-українській війні – бо якщо буде якесь перемир’я та “заморозка”, то турки зможуть зберегти обидва грошових потоки та далі заробляти свою “ренту” на посередництві. Але, оскільки ці плани гальмує саме Путін, то незадоволення Кремлем у Анкарі зростає. І там вже теж натякають на те, що вічно чекати не будуть. Ще одна “тріщина” у відносинах з Кремлем.
І це все на тлі ще одного вкрай важливого для Ердогана та Кремля сюжету – впливу на пострадянський простір, дипломатична битва за який зараз йде на Кавказі. Туреччина, з метою “хабу”, конче потребує прямого сполучення з Азербайджаном, через який згодом зможе отримати вихід на всю Центральну Азію, яку турки вже завзято “окучують” на тему
“Великого Турану” та торговельних шляхів від Європи до Китаю, альтернативних тим, що проходять російською територією.
І Зангезурський коридор, який Трамп (за сприяння Ердогана – в обмін на поступки по літаках, певно) планує взяти в оренду, щоб зафіксувати контроль над цією важливою артерією між Сходом та Заходом, і мирна угода між Вірменією та Азербайджаном стають дуже важливими як для Туреччини, так і для України та всього світу. Адже це може докорінно змінити торгові, грошові, енергетичні (у перспективі), а отже й геополітичні “ландшафти” Євразії.
“Ландшафти”, де вже не буде місця для Кремля, який десятиріччями “паразитував” на цій темі, озброюючи одночасно і вірмен, і азербайджанців, щоб мир ніколи там не наступив. Тобто поводить себе приблизно так само, як до цих пір робив Китай в російсько-українській війні, продаючи дрони та комплектуючі обом сторонам, щоб ніхто не переміг і війна була вічною. Якщо Туреччина отримає прямий торговельний шлях до Центральної Азії, то й там домінування Кремля, яке вже ослаблене, буде повністю втрачене.
Ще одна важлива геополітична тема, яка розколює РФ та Турецьку Республіку – спроби Трампа поділити світ на групи впливу. За часів “сонного Джо” та Обами, коли вони дуже повільно і завжди “половинчато” вирішували всі світові проблеми (згадайте, як довго Україна чекала на перші поставки американської зброї – не джавелінів, а справжньої допомоги), утворився той самий “Глобальний Південь”, який останні роки має все більшу геополітичну вагу.
Зароблять країни цього “Півдня” на посередництві між Заходом та… Заходом. Бо отримують західні технології, гроші, виробництва, щоб потім цю продукцію продавати на західних же ринках в умовах вільної торгівлі. Лідером цього став Китай, але Туреччина там грає далеко не останню роль. Дійсно, якщо “гегемон” слабкий та кволий, то чому б і самим не відібрати лідерство у своєму регіоні? Тому ми бачимо так багато війн та конфліктів останні роки – бо регіональні сили вирішують, хто тут лідер, доки “світовий поліцейський” взяв собі “відгул”.
Але за “раннього” Трампа на другому терміні ситуація була ще більш вражаючою з точки зору конфліктів – адже він прибрав на початку року навіть ті елементи контролю, які ще залишалися за часів Байдена. Повний хаос у світі й призвів до найбільшої кількості військових конфліктів за півроку з часів Холодної війни.
Втім, Трамп руйнував світові інституції не просто так. В нього є план. І частиною цього “ВЕЛИКОГО ПРЕКРАСНОГО ПЛАНУ”, як він би сказав, є знищення оцього “Глобального Півдня” як незалежної геополітичної одиниці. Так, вона не монолітна, але всі разом ці країни можуть блокувати рішення тих же США. Власне, саме завдяки ринкам Глобального Півдня та їх посередництву Кремль і зміг подолати досить болісні західні санкції.
Але Трамп не Байден. Він таке навряд зможе витерпіти, коли його волю ставлять під сумнів. Він занадто імпульсивний та сприймає світ, як колись китайські імператори, які мита за торгівлю офіційно вважали даниною від васалів – а отже, півсвіту для них були “васалами”. Навіть Британська, Російська та всі інші імперії, хоча реально часто було навпаки.
І ось Трамп ставить умову – або ви погоджуєтеся на угоду зі США, яка зафіксує що ви “васал”, або будуть санкції та обмеження. Зараз він “тестує” цей підхід на Індії. Туреччина, без сумніву, на черзі. Особливо, якщо Трамп не стане робити чергове ТАСО (з англ.: Trump always chickens out – Трамп завжди дає задню) та 8 серпня дійсно почне всіх покупців російської нафти з газом обкладати цими митами. Україна ж та ЄС вже такі “васальні угоди” узгодили.
Тому покращення відносин з “васалами” – це покращення відносин і з самим Трампом, адже тепер Захід, хай і в іншій не зовсім демократичній реальності, але знов стає все більше монолітним. А відносини з РФ тут стають індикатором “залежності” для Трампа. І туркам та всім іншим країнам Глобального Півдня можна буде всидіти “на двох стільцях” та заробляти свою “ренту посередника” лише за умови того, що Путін піде на перемир’я, яке Трамп визнає своєю перемогою.
До речі, саме те, що Кремль не пішов на таку угоду, й роздратувало найбільше Трампа. Про обстріли Києва, Харкова, Сум та інших міст він почав згадувати лише значно пізніше – як привід, а не як причину незадоволення. І ось прямо зараз Віткофф прийшов до Кремля з останньою пропозицією угоди від Трампа. Подовимось, що з цього вийде. За цим дуже уважно спостерігають не лише у Києві, але й в Анкарі.
І доки не буде зрозуміло, як поведе себе Трамп, навряд чи відбудеться візит Ердогана до України. Але очевидно, що цей візит готується, щоб зафіксувати нові реалії – або “заморозки” та відновлення України, або нових реалій “злого Трампа”, коли ти або спільно з іншими “васалами” виконуєш волю “сюзерена”, або опиняєшся у економічній та політичній ізоляції від усіх цих “васалів”.
Нам важливо, що українцям, за сприяння європейців, НАТО та прагматичних представників Держдепу США, вдалося зайняти нішу “індикатора” у цій новій геополітичній системі – якщо ти проти України, то ти проти Трампа та всього Заходу. Принаймні, так це виглядає.
Хоча ніхто не дасть гарантії, що Трамп не зробить чергове ТАСО, чим знов переверне ситуацію докорінно… Тим не менш, якщо зіграє базовий сценарій, то після 8 серпня, в разі нових американських санкцій, до Києва приїде не лише Ердоган, а ціла низка представників “Глобального Півдня”.
Сама ж Туреччина вже не встигає оновлювати “книгу скарг” на Путіна та Кремль, який завзято чіпляється за старі “фантомні болі” по своїй “величі”, ігноруючи те, що тепер він залежить від Туреччини, а не навпаки. І візит Ердогана до Києва, якщо – коли – він станеться, зафіксує цей новий розклад у Європі, Азії та всьому світі. У світі, де Кремль втратив всю “велич”.
Андрій Попов
за посиланням
