Сьогодні в Туреччині аншлаг з міжнародних делегацій. “Технічна” російська, а також деякі американські урядовці, перебувають у Стамбулі. В Анталії триває зустріч міністрів закордонних справ країн НАТО. А в Анкарі відбувається зустріч президента України Володимира Зеленського з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом. А ось російського диктатора Володимира Путіна, який особисто запропонував переговори 15 травня у Стамбулі, в Туреччині немає.
Він завчасно перебував у слабкій позиції і зараз цю слабку позицію просто підтвердив. У цьому контексті, мені видається, ідея виставити Путіна на посміховисько – повністю спрацювала. Навіть у деяких російських z-пабліках вже пишуть, що президента Росії виставили дурнем, а він на це повівся і відповідним чином відреагував. Він реально боягуз і нікуди не поїхав.
Такою своєю позицією Путін продемонстрував притомним людям у світі, що насправді не зацікавлений у завершенні війни. Адже в чому проблема? Сідай у літак, їдь, зустрічайся (причому, це можуть бути ті самі персональні зустрічі, про які так багато говорилось), домовляйся…
Натомість Російська Федерація надіслала на ці “перемовини” просто “пересувний цирк”. Рівень представництва – жалюгідний. Про що будуть говорити – зрозуміло і без зустрічей з ними. Мединський (очільник російської делегації – помічник президента РФ, відомий заявою про те, що “у народу Росії є одна зайва хромосома”) вже зробив заяву, що, мовляв, “ми приїхали прибрати першопричини війни і виробити основу для стійкого миру”… Тобто, усе це – така собі демонстративна зневага.
З одного боку, звісно, це зневага до України. Але з іншого, мабуть, і певний сигнал Заходу. Якщо, гіпотетично, якісь перемовини сьогодні все ж таки відбудуться, і на цих зустрічах Росія жодного слова не скаже про перемир’я або обмін полоненими “всіх на всіх”, не скаже якісь конкретні речі, які можуть бути реалізовані на практиці, тоді Європейський Союз, Британія і Сполучені Штати повинні робити те, що вони обіцяли – повинні вводити санкції і примушувати РФ до миру.
А чи є взагалі сенс для представників України сьогодні зустрічатись з росіянами? Сенс, мабуть, є. Щоб порушити єдине питання – про перемир’я, отримати від росіян відповідь, що вони або “не уповноважені” про це говорити, або “хочуть поговорити про якусь іншу дурню”, і так далі. Потім представники України мають вийти, публічно про це заявити і вказати, що “дивіться: ми дали Росії шанс, але росіяни цим шансом не скористалися”…
Тобто, така зустріч може бути вигідна для нас з тієї точки зору, щоб, як казав колись російський цар Петро І, “дурь каждого была видна”. В теперішній ситуації для нас прийнятно, щоб росіяни публічно заявили, що вони насправді не збираються завершувати війну. Це – ключовий момент.
Навіть якщо “технічна” делегація РФ вкотре почне розповідати про денацифікацію, російську мову, церкву і багато іншої дурні, яку вони дуже люблять озвучувати, – для нас це те буде прекрасно в тому плані, що після таких “переговорів” ми вийдемо і чітко скажемо: “Бачите, ми намагались говорити про 30 днів припинення вогню, мир і так далі. Натомість вони говорять зовсім про інше, вони миру не хочуть. Все. Ми зробили все, що ми могли”.
Втім, тут дуже важливо, що на такій гіпотетичній зустрічі не має і близько бути нашого президента, міністра закордонних справ і так далі. Це – надто багато для росіян в цій ситуації.
Ну, і не можна виключати, що представники РФ самі можуть відмовитись від будь-яких зустрічей в останній момент. Бо все, що вони можуть сказати – це сказати чергову дурню.
Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, політолог
за посиланням
