Співавтор: Олександр Чопа, головний експерт Ради НБУ
Якщо щось не змінити, легко потрапимо в колію довоєнного розвитку і це в кращому випадку. Що далі? Що має змінитися в державі та у нас, щоб Україна протягом одного покоління наздогнала східноєвропейські країни?
В одній з нещодавніх публікацій ми вже викладали власне бачення того, чому одним країнам вдається подолати важкий спадок минулого та перейти на іншу траєкторію розвитку, а інші «залипають у колії» попередньої економічної динаміки. Той аналіз був спробою узагальнити різноманітні теоретичні погляди видатних економістів на проблему «залипання» в економічному розвитку та дати кілька пояснень та рекомендацій щодо потенційної економічної динаміки України. Ми зробили акцент на тому, що навіть завершення війни з рф на прийнятних для України умовах не гарантує швидкого зростання та вимагатиме від українців не капітального ремонту, але перебудови існуючої моделі соціального та економічного розвитку країни.
Є цілий масив досліджень та публікацій про те, які саме структурні перетворення слід здійснити в Україні, щоб вийти на іншу траєкторію розвитку. Вони охоплюють широкий перелік питань: від негативного впливу «надмірного розміру державних видатків» на економічне зростання до нескінченної судової реформи в Україні. Метою цієї колонки не є надання конкретних практичних рекомендацій зі зменшення рівня монополізації певних галузей, реформування судової або правоохоронної систем, приведення тарифів до «економічно обґрунтованого» рівня тощо. Зараз ми спробуємо дати відповідь на питання не «що робити?», але «заради чого це треба зробити?».
Давайте кількісно опишемо те відчуття що є у більшості українців — рівень життя в Україні повинен бути вищим. І це б могло не бути проблемою після завершення війни (це відчуття існувало в українців і раніше), якби попередні інерційні «механізми українського розвитку» не втратили своєї дієвості.
Розглянемо лише один приклад такої втрати дієвості попередніх механізмів, що «гарно вправлялися» в минулому — міграція. Мала відкрита економіка до повномасштабної війни дозволяла значною мірою «каналізувати» існуюче в суспільстві невдоволення через міграцію. Кількість «невдоволених» в суспільстві в моменті скорочувалась, а роль грошових переказів для економіки неухильно зростала. Проте така «інерційна модель розвитку» більше не буде прийнятною — після завершення війни міграція перестане бути клапаном для випускання «надлишкової пари», вона перетвориться в нову структурну проблему. Якщо нам не вдасться швидко переконати наших співгромадян у перспективах залишитися/повернутися додому, міграційні хвилі легко можуть перерости в економічне цунамі для України. Отже, давайте поглянемо як може виглядати наздоганяльний розвиток України у цифрах.
Спершу сформулюємо наше завдання зрозумілою для всіх мовою: рівень життя українців повинен наблизитися до рівня життя її західних сусідів впродовж одного покоління (25−30 років). Хоча ми віримо в те, що цінності (у підсумку) мажуться на хліб, а долар має різну купівельну спроможність в залежності від країни, для вимірювання «рівня життя» ми будемо використовувати ВВП на особу в доларах у фактичних цінах.
На які країни нам слід орієнтуватися в цьому питанні? Відповідь зрозуміла для абсолютної більшості українців — це деякі країни — колишні республіки СРСР та країни — колишні учасниці Варшавського договору. Така вибірка складається з відносно невеликої групи країн: Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія, Болгарія, Угорщина (далі – країни-орієнтири). Поглянемо на динаміку запропонованого вище показника у визначеній групі країн за останні 30 років (графік 1). Не потрібно бути видатним економістом, що помітити, що розрив у «рівні життя» в Україні у порівнянні з країнами-орієнтирами становить від 3 (Болгарія) до 6 разів (Чехія та Естонія).
Як може виглядати наздоганяльний сценарій для України? До повномасштабної війни потенційним темпом зростання реального ВВП для України було 4%. Фахівці МВФ та Національного банку сходяться в тому, що за умови реалізації «сприятливого сценарію» (проведення всіх необхідних реформ + посилення антикорупційних органів та перезапуск судової системи) темпи зростання реального ВВП можуть наблизити до 7% річних впродовж перших десяти років після закінчення війни. Проте, як в цей період зростатимуть номінальні доходи? За умов відсутності макроекономічних потрясінь, навіть швидше ніж реальний ВВП.
Якщо ми розглядаємо 2030 р., як орієнтовний рік вступу України до ЄС, то логічним буде припущення, що номінальні доходи в Україні будуть зростати темпами співставними з країнами-орієнтирами за аналогічний період — за 5 років до вступу до ЄС та 5 років після середні темпи зростання реального ВВП в цій групі країн становили близько 5% р/р, а номінальний ВВП на особу зростав на 15% р/р. З огляду на потреби у відбудові й низьку базу порівняння, коефіцієнт для перерахунку для зростання реального ВВП в номінальні доходи у розмірі 2.5 не виглядає завищеним (7*2.5=17.5% зростання номінального ВВП на особу в наступні 10 років). Водночас 10-річний горизонт не є достатнім для нашої вправи (25−30 років), тому, припускаючи поступову конвергенцію в рівні доходів між країнами-орієнтирами та «старою Європою», доповнимо наш прогноз такими припущеннями:
- Впродовж ще 10 років (2035−2044 р.р.) рівень доходів в Україні зростатиме як в країнах-орієнтирах впродовж останніх 10 років на рівні 7.5% (середні темпи їх зростання для країн орієнтирів впродовж 2016−2025 років), потім уповільняться до 3% впродовж ще 10 років.
- З часом темп зростання рівня доходів в країнах-орієнтирах наблизиться до рівня розвинених країни західної та північної Європи. Країни орієнтири ще 10 років (2025−2034) зростатимуть по 5% на рік (відповідає темпам розвинених країн в 1994—2003 роках), потім уповільняться до близько 3% (також відповідає динаміці для розвинених країн).
Які висновки ми можемо зробити з наведеного вище графіка? Україна може досягнути рівня життя співставного із країнами-орієнтирами центральної та східної Європи впродовж одного покоління. Проте це тривалий та важкий шлях. Навіть за умов реалізації необхідних структурних реформ та вступу до ЄС в 2030 р. рівень життя в Україні досягне рівня Болгарії лише через 5 років членства в ЄС. Подальше наближення до показників країн-орієнтирів не є гарантованим. Для того, щоб досягнути «середнього» для країн-орієнтирів рівня ВВП на особу Україні доведеться докладати значних зусиль навіть через десятиліття після вступу в ЄС.
