Про що я згадую, коли думаю про війну? Про людей, яких бачу під час своїх поїздок прифронтовими областями України. Мої враження незмінні – мої співгромадяни сильні та мужні, не дивлячись на все, що принесла війна. Але незмінним також залишається і їхня потреба у звичайнісіньких речах. У стабільності. Передбачуваності. У можливості спокійно засинати у своїх ліжках, ходити на роботу в будні, а у вихідні – до церкви, в гості, на базарчик за місцевими продуктами. Але такого світу більше немає. Повернути його не в моїх силах, але дещо для моїх співгромадян я все ж таки зробити можу.
Я працюю із напрямком багатоцільової грошової допомоги у найбільшому в Україні благодійному фонді з 2022 року. Ми обґрунтовуємо потреби постраждалих від війни ВПО і місцевих мешканців, працюємо із фондами-колегами за кордоном і з урядами окремих країн напряму. Ми розподіляємо грошові гранти тим, хто опинився у найбільшій потребі – це найвразливіші, малозабезпечені, соціально незахищені. Це як ВПО та мешканці прифронтових територій, так і люди, які опинилися на місці катастрофи. І ті, хто повернувся в рідні стіни, і ті, хто терміново виїхав з-під обстрілів і не знають, як закрити базові потреби під час свого переміщення. Коротко — гроші потрібні усім.
Наприклад, саме гроші допомогли пані Любові з Запорізької області придбати ліки, які має приймати постійно. Родині з Херсонщини — купити дрова, і напередодні зими це стало для них рятівним. А пані Ірина встигла вчасно вивезти з Волновахи свою родину й орендувати житло в більш безпечному місті. Я можу розповісти безліч таких історій. І для мене фраза про те, що проблеми, які можна вирішити за допомогою грошей, є не проблемами, а просто витратами, має особливий сенс.
Ми зробили оцінку потреб за минулий рік у 10 прифронтових областях. 88% людей назвали фінансову допомогу найбільш релевантною, найбільш потрібною. А 96% опитаних відповіли, що мають доступ до ринків, і можуть розрахуватися готівкою або карткою. Це говорить про те, що саме на прифронтових територіях багатоцільові гранти найбільш потрібні – з очевидних об’єктивних причин.
Для повноти картини додам, що 97,4% учасників програми багатоцільової грошової допомоги назвали її своєчасною, тобто вона надавалась оперативно після подання заявки або виникнення потреби. 94,4% сподобався процес реєстрації – можна реєструватися онлайн. Тож люди не залежать від того, приїдуть до них благодійники чи ні, а подаються на допомогу віддалено, отримують її на картку чи поштовим переказом, а далі вже розпоряджаються на свій розсуд. 99,2% задоволені формою допомоги, вважають обраний формат зручним та доступним. А 64,8% – вказали, що допомога була достатньою для задоволення їхніх основних потреб.
На останній цифрі хотілося б зупинитися окремо. Одного разу мене запитали, чи не замалі багатоцільові грошові гранти й хто визначає їх розмір. Якщо ми пошукаємо соціальні програми державного захисту, то побачимо, що в Україні понад 30 таких програм. Але є також міра мінімального прожиткового мінімуму — цьогоріч він складає 3 028 грн для працездатних осіб, і це досить мала сума для виживання. А Cash Working Group (CWG) — робоча група з готівки — визначила мінімум споживчого кошика — 6 318 грн, що вдвічі більше за державний стандарт.
Обраховуючи це, CWG виходили з розміру середньої суми доходів найбільш вразливих людей, з їхніх пенсій. Тож фактично це необхідність доплачувати до суми 6 318 грн. Особа отримує загалом 10 800 на три місяці однією сумою, але з розрахунку 3 600 грн на місяць.
Якщо ми говоримо про домогосподарство, де взагалі немає ніяких доходів — ні соцвиплат, ні зарплати, нічого (а в нас бувають і такі випадки) — то це хоча б мінімум, який покривається багатоцільовою грошовою допомогою. В документі «Україна. План гуманітарних потреб і реагування» зазначено, що люди, які 2024-му отримали грошову допомогу у 3 600 гривень на місяць, «змогли покрити 74,6% потреб у харчових продуктах, 72,6% – у предметах гігієни, 63,0% – у побутових непродовольчих товарах, 67,5% – в одязі, 76% витрат на оплату житлово-комунальних послуг і 68,2% витрат на охорону здоров’я».
Якщо піти далі й міркувати про те, якою має бути ідеальна багатоцільова грошова допомога, то перше, на чому б я наголосив — вона має бути. Сума в 5 500 грн більше б відповідала потребам людей. І можливо CWG таки збільшить суму виплат за результатами моніторингів.
Стосовно терміну, скільки часу ми маємо виплачувати її, аби дати людині спертися на ноги й почати заробляти самостійно — можливі варіанти. Якщо ми бачимо, що люди потребують багатоцільової грошової допомоги протягом всього року, адже, приміром, постійно потерпають від обстрілів та наслідків гуманітарної кризи, або мають інвалідність і не можуть повноцінно працювати — варто підтримувати їх протягом року.
Люди, які переселилися, і теоретично мають можливість працевлаштуватися — можливо, їх достатньо буде підтримати протягом шести або трьох місяців, надалі вони знаходитимуть можливості забезпечити себе (говоримо про працездатних). Звісно, має працювати принцип дедублікації, який не дозволяє людям одночасно отримати багатоцільову грошову допомогу в декількох організацій. В Україні процес дедублікації працює ефективно.
Якщо залишається 3-місячний строк, виходить, що людина може за рік отримати допомогу по черзі в 4-х різних організаціях. З одного боку, це добре, адже вона рік має підтримку. З іншого — це стресово для людини, ходити від одної організації до іншої та реєструватися. Тобто найкраще було б тоді все-таки надати допомогу на півроку мінімум, адже гуманітарна криза є затяжною.
Вдячність — одна з чеснот, яку варто практикувати регулярно, адже вдячність, як і любов — це не теорія, а практика, це дія. І я вдячний за кожний квант уваги, спрямований у бік українців. Однак на мою думку, саме гроші, які надходять стабільно, надають впевненість у завтрашньому дні. Ми працюємо згідно гуманітарним стандартам, а це означає – маємо виходити з потреб людей. І в діалозі з міжнародними донорами ми робимо усе, що в наших силах, аби надавати потерпілим від війни українцям багатоцільові грошові гранти тоді, коли по них звертатимуться.
