Почнемо з того, що довкола одного з майданчиків покровської шахти Метінвесту у Піщаному, який ми нещодавно зупинили, йдуть бойові дії. Так, інші частини працюють, але це єдина шахта коксівного вугілля в Україні, яка живить вугіллям і наші заводи, і АрселорМіттал, і ДМЗ. Тобто всю металургію, яка залишилася в Україні. Якщо Покровська шахта буде окупована ворогом або буде підірвана, як вже сталося з частиною державних шахт в регіоні, тоді нам треба везти це вугілля морем. А це невигідно економічно. Тому зараз і в нас, і в наших колег металургів велика дилема — що ми робитимемо, якщо Покровськ упаде?
Шахта знаходиться не в самому місті, а трохи на околиці. Ми розуміємо, що шахта для економіки України має велике значення, і росіяни це теж чудово розуміють. І те, з якими темпами вони просуваються біля Покровська, нас деколи вражає – по годинах захоплюються села. Недавно в нас не приїхала ціла зміна з сусіднього села, бо воно було захоплене.
Ми намагаємося перевезти людей у цю частину Дніпропетровської області, будуємо для них тимчасове житло. Але не всі хочуть виїжджати.
Тож, сьогодні є відчуття, що ми будемо згадувати 2023−2024, як хороші роки. Тому що та інфраструктура, яку захопила росія на Сході, те, що вже знищено, розбомблено вже зараз — це колосальні гроші на відновлення. Ми точно не зможемо в якийсь короткий проміжок часу відновити цю інфраструктуру, щоби вона приносила додатковий ВВП, додаткову додану вартість.
Матеріал підготовлений на основі дискусії під час заходу NV «Україна і світ попереду. 2025».
