Ці відносини почалися з відповідальності. Коли ще в радянські часи я почав працювати в одеському кафе Фонтан, то з часом став там людиною, яку сьогодні називають «керуючий». Там був офіційний директор, але він швидко зрозумів, що мені можна довіряти й переклав на мене більшу частину своїх обов’язків. І звісно, мої доходи там значно відрізнялись від офіційної зарплатні, яку я нібито отримував.
Отже, про відповідальність. Вона у мене в Фонтані була матеріальною. Тобто, саме я відповідав за те, щоб в кінці місяця все зійшлося. І мене не так лякали нестачі (їх можна було закрити власними грошима), як надлишки. Якщо в радянському кафе помітили б зайві гроші або продукти, це означало б, що його співробітники ведуть нелегальну діяльність. Як сказали б сьогодні, займаються бізнесом. А за такі речі тоді можна було з легкістю опинитись у в’язниці.
Хоча я працював у кафе кожен день, спочатку грошей майже не було — їх вистачало лише на їжу та кіно. Тоді свій заробіток я вимірював саме продуктами: скільки молока, масла і яєць можу купити. Але потім справи пішли краще: в моїй кишені стали з’являтися купюри у 50−100 карбованців — великі гроші на ті часи. Тоді я припинив вимірювати їх пакетами молока, а згодом взагалі перестав про них думати. В ті часи одною з ознак того, що у тебе з’явились гроші, була зацікавленість тобою з боку ОБХСС (Відділ боротьби з розкраданнями). Як тільки вони почали часто заходити до нас у гості, я зрозумів, що вони, напевно, щось знають. Тож якщо ти не думаєш про гроші, то співробітники ОБХСС тобі про них нагадають.
Про гроші думаєш, коли їх немає. А коли вони є, то просто є і добре. Перші, скажімо так, великі гроші з’явилися у мене вже після розпаду СРСР, коли я розпочав власний бізнес. Тоді я почав розуміти, що не знати, скільки саме у тебе грошей — це нормальна ситуація для комерсанта. Тому що гроші не завжди знаходяться у твоїй тумбочці або на особистому банківському рахунку. Вони працюють у бізнесі, конвертуються у комерційну нерухомість, ресторанне обладнання і так далі. Мене завжди перш за все цікавив результат — нові страви, нові заклади, нові концепції. І якщо результат, якого ти досягаєш, вражає і приваблює інших, він автоматично конвертується у гроші.
Саме тоді я навчився розглядати гроші не як власне грошові знаки, а як можливості, які ці знаки відкривають. У мене ніколи не було по-справжньому багато грошей. Але були і є можливості, які мені необхідні. Наприклад, можливість полетіти до доньки та онуки у Токіо. Або відправитися до США, щоб чомусь навчитись. Або побудувати будинок, в якому вмістяться всі мої близькі, коли вони приїжджають до мене в гості.
Я не кокетую, коли кажу, що я людина «не про гроші». Мені вже 63, а я досі зайнятий навкологрошовими питаннями — смаки, сервіс і так далі. Те, що я роблю, інколи приносить гроші, а інколи — втрати. Я не купую акції, не вкладаюсь у криптовалюти й не займаюсь інфобізнесом. Звісно, гроші мене цікавлять, але не за будь-яку ціну. Тому що цінності важливіші за гроші. Я впевнений, що гроші з’являються тоді, коли ти робиш те, що приносить користь іншим. І поки що я почуваюся корисним. Тож гроші будуть.
