Ідея написання цієї колонки з’явилася ще на початку запуску системи визнання результатів інформального та неформального навчання. Однак тоді ще не було успішних прикладів, на яких можна було б показати різні бізнес-моделі роботи кваліфікаційних центрів. Також не вистачало відгуків роботодавців, наскільки затребуваним є визнання самоосвіти. Чи готовий бізнес інвестувати у кваліфікаційні центри, і чи готові люди платити за присвоєння професійних кваліфікацій?
Коротко про нормативну базу (без неї ніяк)
У жовтні 2021 року Кабінет Міністрів України прийняв необхідну нормативну базу, що започаткувало процес визнання самоосвіти в Україні.
Порядок акредитації та вимоги до кваліфікаційного центру визначені в Постановах КМУ «Деякі питання акредитації кваліфікаційних центрів», «Про затвердження Порядку визнання в Україні професійних кваліфікацій, здобутих в інших країнах», «Про затвердження Порядку присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій кваліфікаційними центрами», Наказі МОН «Про затвердження Типового положення про кваліфікаційний центр» та ще двома постановами про Реєстр кваліфікацій та професійні стандарти.
Провайдером у сфері визнання самоосвіти є Національне агентство кваліфікацій, яке й розробило нормативну базу та здійснює акредитацію кваліфікаційних центрів.
Хто може створювати кваліфікаційні центри?
