Що ми маємо змінити?
Перше і найголовніше — збільшення обсягів закупівлі вітчизняної зброї та боєприпасів. В тому числі залучати міжнародних партнерів, пояснюючи їм, що якщо вони куплятимуть озброєння в Україні, то розв’яжуть питання не тільки військової, але й економічної, соціальної, гуманітарної підтримки. Весь комплекс питань одним махом. І головне, — забезпечать армію українською зброєю, яка зрозуміла для українського військового і доступна з сервісом на місці.
Друге — необхідність прозорого механізму підтримки вітчизняного виробника, як державного, так і приватного. Зокрема реалізація проєкту з пільгового кредитування підприємств ОПК. Наприклад, на закупівлю обладнання. Без такої підтримки важко буде розвиватися виключно за рахунок обігових коштів.
Третє — це наявність горизонту реалізації проєктів. Тобто наявність як мінімум трирічних контрактів на поставку озброєння, військової техніки. Адже виробники мають розуміти перспективу та бути впевненими в тому, що не буде так, як у нас часто буває. Наприклад, в жовтні ми підписуємо контракт на постачання зі сподіваннями, що в грудні щось хтось поставить. Так не має бути, а повинен працювати системний підхід до реалізації надзвичайно складної продукції, яка потребує залучення багатьох підприємств, людей та науково-технічних рішень.
І окремо додам, що бізнесу дуже допоможе, якщо з боку наших контролюючих і перевіряючих органів не буде такого сильного бажання допомагати так, як вони вміють. Бо у них це виходить інколи краще, ніж у російських шпигунів.
Виробництво зброї в Україні з 2022 року відбувається 24/7. Незважаючи ні на що. Попри обстріли Харкова, Харків стоїть, працює і виготовляє продукцію. Попри обстріли Запоріжжя, Запоріжжя працює і виготовляє важливі речі для фронту. Працівники виробництв, які безпосередньо виконують роботу з виготовлення озброєння, усвідомлюють важливість своєї місії. І тут немає іншого варіанту, як працювати далі.
Матеріал підготовлений на основі дискусії під час заходу NV «Україна 2050. Діалоги про майбутнє».
